20 травня 2011 р.

ПРОГРАМА ФЕСТИВАЛЮ 2011

25 червня

13.00 Презентація колекції автентичних українських кіновидань 1920-х років з особистого архіву відомого журналіста Вахтанга Кіпіані.

14.00 Лекція "Історія одеського відео-арту 1990-х". Лектор - Яніна Пруденко, куратор відкритого Архіву українського медіа-мистецтва, Фундація ЦСМ (Центр сучасного мистецтва), Київ.

16.00 Презентація dvd -колекції української німої кінокласики "УКРАЇНСЬКЕ НІМЕ". Унікальна колекція кращих українських німих фільмів у супроводі сучасної музики.

18.00 ДЕННИЙ СЕТ. Присвята Івану Замичковському

БЕСТІЯ, або КОХАНКА АПАША, 1917, реж. Александр Гертц
В ролях: Пола Негри, Вітольд Кунцевич, Ян Павловські

музика: DZIEWCZĘCA PATOLOGIA PRASKA (Польща)

ДВА ДНІ, 1929, реж. Георгій Стабовий
В ролях: Іван Замичковський, Сергій Мінін, Валерій Гаккебуш

музика: Dj U-Ra (Україна, Київ)

21.00 НІЧНИЙ СЕТ. Присвята Миколі Надемському

СТРАСТІ ЖАННИ д'АРК, 1928, реж. Карл Теодор Дрейєр
В ролях: Рене-Жанна Фальконетті, Ежен Сильвен, Андре Берлі, Мішель Симон, Антонен Арто

музика: ЮРІЙ КУЗНЄЦОВ (Україна, Одеса)

ЗВЕНИГОРА, 1927, реж. Олександр Довженко
В ролях: Микола Надемський, Семен Свашенко, Лесь Подорожний, Поліна Скляр-Отава.

музика: FUTURETHNO (Польща)

00.00 MUTE NIGHTS PARTY
Jam-session ЮРІЙ КУЗНЄЦОВ & FUTURETHNO

01.00 Dj set by Dj VADIM ABRAMOV (Київ), Dj U-RA (Київ), Dj CZYLI MONOLA (Польща), Dj MARTECZKA (Польща)

НІМІ НОЧІ 2011

В этом году фестиваль "Немые ночи" пройдет нон-стоп с полудня 25 июня до утра 26 июня в "Морской галерее" и на причале Яхт-хлуба (ул. Приморская, 6) - традиционных локациях фестиваля. Дневная программа фестиваля (13.00 - 18.00) будет состоять из презентаций, лекций по истории немого кино, украинского и польского видео-арта. В ее рамках также будет презентована уникальная dvd -колекцію украинской немой киноклассики в сопровождении современной музыки "УКРАИНСКОЕ НЕМОЕ".
Закроет фестиваль after-party с участием украинских и польских диджеев: Dj set by Dj VADIM ABRAMOV (Киев), Dj U-RA (Киев), Dj CZYLI MONOLA (Польша), Dj MARTECZKA (Польша)

21 квітня 2010 р.

Анна Стен


Анна Стен (1906, Київ – 1993, Нью-Йорк)


Анна Стен – певно найвідоміша актриса українського кіно за кордоном. Її офіційна біографія рясніє неймовірними легендами й відвертими вигадками. Ось, до прикладу, що зазначається в англомовних джерелах: «Анна Стен, народжена як Анель Судакевич 1908 року. Її батько – російський балетний викладач помер, коли Стен було 12. Стен працювала офіціанткою, поки не була відкрита у віці 15 років як актриса аматорської театральної студії видатним російським режисером Костянтином Станіславським, який залучив її до Московської кіноакадемії». Сама Стен, ще перебуваючи в Москві, зазначає в своєму щоденнику, що народилася 1906 року в сім’ї прикажчика взуттєвої крамниці Петра Фесака та матері-шведки. В середині 1920-х років актриса одружилася з відомим на той час київським конферансьє та актором естради Борисом Стеном (Бернштейном), чий сценічний псевдонім (або дівоче прізвище матері) й використовувала надалі як власне.

Освіту одержала в Київському державному театральному технікумі, паралельно працювала репортером та грала в київському Малому театрі. 1926 року успішно склала іспити до Першого робітничого театру Пролеткульту в Москві.

Знявшись в низці успішних совєтських кінокартин «Дівчина з коробкою», «Провокатор», «Земля в полоні», «Білий орел» (з Меєрхольдом), «Мій син», Стен зажила слави в СРСР як еталон пролетарської актриси. 1927 року побралася з режисером Федором Оцепом. 1930 року за лінією професійного обміну кінокомпанії Межрабпомфильм Стен вирушає до Берліна, де на неї вже чекає чоловік, і починає зніматися в картинах німецької студії кіногіганта UFA, чим викликає шалену критику совєтських ЗМІ за «колаборацію з буржуазними кінокомпаніями». Дізнавшись про травлю на батьківщині, Стен вирішує лишитись у Німеччині. Фільми «Вбивця Дмитрій Карамазов», «Сальто Мортале», «Бомби над Монте Карло», «Вир пристрастей» (з великим Емілем Яннінгсом) приносять їй загальноєвропейську славу та ангажемент від співвласника Метро-Ґолдвін-Майєр Семюеля Ґолдвіна.

1932 року Стен переїздить до США. Представлення щойно прибулої з Європи актриси з великою помпою відбулося 1933 року за участю Грети Гарбо. Форсована й зухвала рекламна кампанія з розкрутки «другої Грети Гарбо», однак, дала зворотні результати. Жоден з трьох випущених на MGM фільмів - "Нана" (Nana), "Ми знов живі" (We Live Again) та "Шлюбна ніч" (The Wedding Night), не мав ні великого успіху в публіки, ні касових зборів, що змусило Ґолдвіна розірвати контракт із Стен. Попри це стрічка Кінга Відора "Шлюбна ніч", в якій Стен грала разом з Гарі Купером отримала приз за режисуру на Венеційському кінофестивалі й вважається піком зіркової кар'єри Стен.

В 1938 році Анна Стен дебютувала на Бродвеї в п'єсі Бертольда Брехта "Тригрошова опера".

Анна Стен продовжувала активно зніматися до середини 1940-х, після чого з'являлася в кіно дуже рідко й як правило в другорядних ролях. З 1950-х років Анна Стен викладала в Акторській Студії. 1962 року актриса припинила свою діяльність в кінематографі і серйозно зайнялася живописом. Її картини виставлялися в Бостонському музеї, а The Smithsonian Institution улаштував європейське турне творів Анни Стен.

"Я начебто знову бачу цей блискучий карамазовський фільм і як вона з’явилася на екрані. Кажу вам, все в моєму серці промовляло, що вона буде найкращою в історії кіно. І багато хто так думав, запевняю... Це щось особливе, це зірка! В неї є все, що потрібно: краса, стиль, сексапільність, клас. Її інтеліґентність поєднується з інтуїцією художника, що гарно знає життя. В неї величезний досвід і вона може грати, як бестія." (Семюел Ґолдвін)

Семен Свашенко

















Семен Свашенко (1904, Дергачі – 1969, Москва)
Семен Свашенко народився 1904 року в селянській родині на Сумщині. З 1922 року навчався в київському Музично-драматичному інституті імені Лисенка в класі Леся Курбаса, а з 1924 став актором курбасівського легендарного «Березолю». Саме Курбас і «відкрив» Свашенка як кіноактора, знявши в головній ролі в своєму фільмі «Арсенальці» 1925 року в Одесі.
До 1957 року активно знімався на російських та українських кіностудіях, був актором Театру-студії кіноактора, з 1957 – на Мосфільмі, де зіграв ролі в таких фільмах як «Тихий Дон», «Війна та мир» та інших.
Свашенко, поряд із Бучмою, Шкуратом, Надемським належав до найвидатніших українських кіноакторів доби німого кіно. Попри те, що мало який фільм цього часу обходився без його участі, Свашенко увічнився завдяки головним ролям у трилогії Олександра Довженка «Звенигора» - «Арсенал» - «Земля».
Втілюючи в цих ролях образ мужнього, пристрасного, звитяжного революціонера та партійного активіста, Свашенку вдалося створити бігме іконографічний образ безсмертного ватажка-героя, «святого» й «чудотворця» нового радянського канону. Поставність, динамічність, несамовитість, як в рухах так і в погляді, - визначальні риси акторської манери Свашенка, що роблять його першим секс-символом українського кіно.

Віра Холодна


Віра Холодна (1893, Полтава – 1919, Одеса)


Віра Холодна (Левченко) народилася в Полтаві 1893 року в інтелігентській родині гімназійного вчителя. Невдовзі сім’я переїхала до Москви, де Віра побралася з адвокатом Холодним, кинувши танцювальну студію МХТ та присвятивши себе вихованню дітей. Коли чоловіка забрали на фронт Першої світової війни Холодна, змушена утримувати дітей, пройшла проби на студії Ханжонкова й стала зніматися в кіно, що на той час вважалося несерйозним та навіть непристойним заняттям.

Справжню славу актрисі принесли ролі у фільмах піонера російського кінематографа, витонченого стиліста Євгена Бауера. 1918 року отримавши ангажемент кіностудії Харитонова й разом з усією студією відправившись в «кіноекспедицію» в Україну, що знаходилася під владою гетьмана Скоропадського й перебувала в відносному господарсько-економічному ладу, Холодна опинилась ув Одесі. Тут було зафільмовано ще кілька стрічок, здебільшого під режисурою Петра Чардиніна. В їх центрі – доля звабливої жінки драматичної долі, що стає жертвою чоловічого недбальства та корисливості.

Після падіння гетьманату Одеса, окупована Антантою, стала центром мирних переговорів між Добровольчою Армією Денікіна, урядом УНР та французькими військовими – очільниками військової місії на Півдні України. В атмосфері перехресної роботи кількох розвідок та підривної діяльності одеських анархо-комуністів, що утворили «Французьку іноземну колегію» для поширення комуністичної агітації серед французьких військових, Холодна зблизилася з начальником штабу союзницьких військ Анрі Фрейденбергом, й за одною з версій загітувала його вивести війська з Одеси, сама перебуваючи під впливом червоного підпілля (в тому числі підтримуючи контакт з Котовським). Раптова смерть 26-літньої Холодної 1919 року нібито від іспанки (останній випадок якої було зафіксовано на початку 1918-го) породила низку карколомних міфів (в тому числі про отруєння), остаточно зробивши з акторки легенду.

Опосередковано на шпигунську діяльність Холодної в Одесі вказує негайний розстріл членів «Іноземної колегії» денікінською контррозвідкою зразу після смерті актриси та телеграми активного діяча білого руху Шульгина. На користь версії умисного отруєння може свідчити також заборона розтину тіла актриси та попередня відмова її лікаря засвідчити офіційний діагноз. Похорон Холодної в Одесі перетворився на загальноміський жалобний мітинг, що був зафіксований Чардиніним на плівку й лишився п’ятим з нині збережених фільмів за участю «королеви екрану».

Григорій Хмара


Григорій Хмара (1893, Полтава – 1970, Париж)



Григорій Хмара — російський, німецький та французький актор українського походження. З 1910 по 1920 роки — актор МХАТу Станіславського, з 1915 — також у російському німому кіно. З 1920 року — разом з «качаловською трупою» Художнього театру опиняється в Німеччині, де й лишається на еміграції.

1923 року дебютує в німецькому кіно. Цього ж року разом з трупою МХАТу знімається в головній ролі в експресіоністичному шедеврі Роберта Віне "Раскольніков" (Raskolnikow) за мотивами роману Достоєвського "Злочин і кара", та в стрічці «Ісус Назаретянин, Цар Юдейський» (I.N.R.I.) того ж режисера в ролі Ісуса. Подальші фільми закріплюють зірковий статус актора. Хмару називають "Мозжухіним німецького кіно".

1924 року Хмара бере шлюб із Астою Нільсен, першою "великою зіркою" європейського німого кіно, разом з якою знімається у семи стрічках. Зокрема з нею та з Гретою Гарбо 1925 року Хмара грає в фільмі «Безрадісний провулок» (Die freudlose Gasse) видатного німецького кінорежисера Георга Вільгельма Пабста, визнаному одним із найкращих німецьких фільмів Веймарської доби.

Наприкінці 1920-х - на поч. 1930 рр. Хмара, все менше запрошуваний у кіно в тому числі в зв'язку з бойкотом Асти Нільсен крупними кіновиробниками, створює театральну трупу Group of Prague з російських акторів-емігрантів, з якою успішно гастролює Європою. Популярність Хмари в Німеччині закінчується з приходом звукового кіно, проте 1929 року він іще встигає знятися в стрічці польського кінорежисера-експресіоніста Генріка Шаро "Сильна людина" (Mocny Czlowiek), що став шедевром польського міжвоєнного кінематографа.



В 1933 році Хмара перебрався до Франції, де заробляв виступами в вар'єте та театральними уроками у власній студії. Через сильний акцент його подальші з'яви в кіно обмежувались екзотичними епізодичними ролями (наприклад у фільмах «Місія в Танжері» та «Мій приятель – циган» з Луї де Фюнесом в головних ролях), хоча він і далі успішно грає на театральній сцені п'єси російських та скандинавських драматургів. З 1950-х років поновив уроки театральної майстерності в своїй студії на Монпарнасі, як учень та послідовник Станіславського та авторитетний теоретик його системи.

Григорій Хмара в фільмі "Mocny Czlowiek" (1929)

СИЛЬНА ЛЮДИНА (Mocny człowiek) (1929), Польща, реж. Генрік Шаро.

В ролях: Григорій Хмара, Марія Майдровічовна, Агнес Куцк.

Фільм Генріка Шаро «Сильна людина», знятий на схилі епохи німого кіно, вважається одним із найкращих фільмів міжвоєнного польського кінематографу. Вишуканий майстер, учень Всеволода Мейєрхольда, автор низки експресіоністичних стрічок, Шаро поклав у засновок фільму сюжет однойменної новели Станіслава Пшибишевського й обрав на головну роль уславленого актора німецького німого кіно українця Григорія Хмару, талановитого виконавця психологічно загострених, експресіоністичних ролей.

Фільм «Сильна людина» увібрав у себе всі досягнення тогочасного польського кінематографу: тут подибуємо ритмічний монтаж, експресіоністичну образність, довершені декорації, мистецьки опрацьований літературний матеріал. Особливою родзинкою фільму є присутність у ньому додаткового театрального сюжету як окремої та самостійної сцени, що розгортається в конструктивістських декораціях та підсилює драматичну дію всього твору. Все це, доповнене феноменальною грою Григорія Хмари, гарантувало фільму широкий міжнародний успіх. «Сильна людина» - став останнім німим фільмом актора, в якому йому пощастило продемонструвати свій непересічний драматичний талант.